Британські учені з Університету східної Англії з'ясували, що в сім'ї, де батьки часто виражають своє позитивне відношення один до одного, тим самим приносять користь психічному здоров'ю своїх дітей. Батьки, які обнімаються і цілуються, менше підвищують голос на своїх дітей.

У опитуванні британських учених взяли участь 5000 сімей. Як з'ясувалося, сімейні пари, що цілуються, у більшості стають хорошими батьками. Звичайно, якщо йдеться про прояв щирих почуттів, а не про чергові поцілунки. Справжня любов між подружжям переноситься і на дітей. Батьки в гармонійних союзах менше кричать на своїх нащадків і набагато сильніше їх люблять. Там, де періодично спливає тема розлучення, мама і тато постійно лаються і шкодують про спільно проведені роки, в таких сім'ях частіше кричать на дітей, шкодячи їх психічному здоров'ю.
Згідно з результатами цього дослідження також з'ясувалося, що жінки більше песимістично оцінюють рівень свого шлюбу, ніж чоловіки.
1. Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини це насамперед правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це повага, доброзичливість у стосунках, що стосується всіх членів родини. А найперше — це любов. В. Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Тож якщо дитина з раннього віку є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя.
2. Позитивний приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути в дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер». Нагадаймо думку А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено практикою. В результаті досліджень встановлено, що чим менша дитина, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. І якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації, для дітей та викликає адекватну реакцію—можна сподіватися на успіх.
3. Авторитет батьків. Родинне виховання — справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в них авторитет. Авторитет має бути справжнім, щирим, базуватися на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. До речі, А. Макаренко в «Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль, інколи мають місце і в наш час (придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо). Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей тощо.
4. Достатній рівень педагогічної культури батьків. Це передусім педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби, визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характе­ристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора — людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого?
Характеристики домінаторної (тоталітарної) сім'ї:
• зловживання владою;
• відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;
• наявність у сім'ї суворих правил, які мають примусовий характер;
• кожному члену сім’ї відведено певну роль, одна з них — відповідно до його статі, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику — зовсім інше, адже він — хлопчак;
• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;
• економічні «труднощі» не розподілено між членами сім'ї;
• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;
• конфлікти вирішуються за принципом: «один виграв — інший програв»;
• члени сім'ї не беруть участі у прийнятті рішень;
• батьківські обов'язки не розподілено;
• дисципліна підтримується завдяки силі та при­ниженню;
• зроблені помилки члени сім'ї не визнають і, пробачення не просять;
• опір будь-яким змінам;
• почуття незахищеності від образливих і насиль­ницьких дій;
• аналізу конфліктів, що виникають, не існує;
• майже зовсім відсутні сміх і радість, проте при­сутній страх.
Отже, домінаторна сім'я — це сім'я, в якій проблеми не обговорюють правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, вихован­ня дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка—принести в сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.
Характеристики партнерської (демократич­ної) сім'ї:
• кооперативна структура, рівні можливості;
• відсутність секретів і таємниць;
• гнучкі правила розпорядку;
• розподіл економічної відповідальності;
• домашню роботу та обов'язки розподілено на за­садах рівноправності;
• повага до особистого життя членів сім'ї;
• основою дисципліни є повага та довіра;
• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;
• зроблені помилки члени сім'ї визнають;
• члени сім'ї почуваються в безпеці;
• конфлікти розв'язують;
• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;
• сім'я — це джерело радості;
• діти заплановані й бажані.
І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість, яка зможе керувати своїм професійним самовизначенням і життям.