1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку мо­жуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розу­міти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дити­ну роблять невпевненою, знервованою, тривож­ною.

2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'яз­ковою умовою у виборі форм покарання є знан­ня індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагу­вання на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емо­ційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий мелан­холік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флег­матик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлоп­чиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених поми­лок. Часом одного суворого слова, навіть докір­ливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дити­ни. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас тре­ба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфе­ра. Відчувши всю повноту негативних пережи­вань, дитина навряд чи захоче повторити по­дібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цьо­го негативного досвіду, але тут не можна пере­старатися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясу­вати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, не­хай дитина вибере його сама. Практика пока­зує: діти здебільшого вибирають суворіше по­карання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не обража­ються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі сло­ва, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до про­блеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведін­ки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за не­серйозну провину.