1. Утримуйтесь від принижень дитини образливим словом, демонстрацією своєї влади над нею, погрозою позбавити обіцяного, фізичних покарань.
2. Не кажіть малюкові, що не любите його, коли він скоїв щось погане, ослухався, образив когось, погано виконав завдання тощо. Важливо розвести у свідомості дитини оцінку її вчинків, якостей, результатів у конкретній життєвій ситуації та оцінку як людини в цілому, особистості, рідної істоти. Часткова й узагальнена оцінки — різні речі. Прихильність батьків має бути незаперечною, стабільною, незалежною від ситуації. Доцільно сказати: "Ти знаєш, як я тебе люблю. Саме тому мені боляче бачити тебе неслухняною (сердитою...)".
3. Ніколи не відмовляйте дитині у підтримці й допомозі. Вони засвідчують, що малюк завжди може покластися на дорослого, розраховувати на нього, почуватися захищеним.
4. Утримуйтеся від бажання соромити свою дитину при сторонніх, розповідати іншим про її проблеми та недоліки, карати в присутності значущих для неї людей.
5. Відмовтеся від звички порівнювати свою дитину з іншими. По-перше, це погано орієнтує вас самих та й дитину в її реальних можливостях. По-друге, в такий спосіб ви спонукаєте її на самоїдство, невдоволеність собою, ревнощі, заздрість тощо. До того ж поряд з нами завжди є люди, які щось уміють краще за нас, вправніші, розумніші, успішніші. Тож чи варто йти по життю пригніченим, невпевненим, незадоволеним собою? Краще налаштувати малюка на те, що кожна людина має свої чесноти й вади, сильні й слабкі сторони. Ми не кращі і не гірші за інших, а різні. Знайдіть у дитині її сильні сторони, позитивно оцініть їх, порівнюйте її із самою собою— вчорашньою, сьогоднішньою, ймовірною завтрашньою. Це — хороший орієнтир, дає людині, у тому числі й маленькій, життєві сили.
6. Не намагайтеся примусом звільнити дитину від страхів (темряви, води, замкненого простору, тварин тощо). Страх ґрунтується здебільшого на пережитому малюком неприємному досвіді, негативних життєвих враженнях. Особливо небезпечно вдаватися до примусових дій щодо чутливих, вразливих, емоційно нерівноважених дітей. Це може продукувати неврози, недовірливе ставлення до дорослих, замкненість як рису характеру.
7. Пам'ятайте: запорукою повноцінного особистісного розвитку дитини раннього віку є спокійне навколишнє середовище. Надто голосна музика, крики дорослих, зловживання оцінними судженнями, перепади в настроях та оцінках дорослих заважають малюкові зосередитися, створюють дискомфорт, відчуття незахищеності, виводять з рівноваги.
8. Не варто штучно прискорювати розвиток. Особистість розвивається в своєму темпі, ритмі. Радійте кожному дневі, прожитому разом з малюком, кожному кроку на шляху його становлення, кожному, навіть незначному досягненню на складному шляху особистісного зростання. Поважайте складну роботу внутрішнього самобудівництва дитини, зрозуміло, з вашою допомогою та підтримкою. Допоможіть малюкові, життєвий шлях якого лише розпочинається, навчитися ЖИТИ власними силами.
9. Контролюючи дії маленької дитини, не поспішайте оцінювати їх. Спробуйте поспостерігати за малюком певний час, усвідомити мотиви його поведінки. Контроль дорослого має бути зваженою перевіркою життєвих досягнень дитини, обліком, обстеженням, експертизою, наглядом, проте не цензурою і покаранням. Це — допоміжний, а не каральний інструмент!
10. Будьте для дитини водночас щирим І зацікавленим партнером по спілкуванню, вихователем, який створює розвивальні для особистісного зростання умови, учителем, який не лише збагачує знаннями та вміннями, а й формує пізнавальну активність, психотерапевтом, який "доглядає за душею", допомагає дитині вийти зі стану депресії, забезпечує різнобарвність життєвих вражень, виступає свого роду "амортизатором", який пом'якшує впливи зовнішнього середовища.